Хлопець- воїн іде до бою
зі страхом Божим на очах.
він не пойме, чому він винен,
вбивати когось кожний час.
Але до цього так звикаєш,
що неможливо на війні прожить
без залпу гармат, без зброї в руках,
без материнськой молитви
й без сліз на очах.
Бо кожну хвилину вбивають людей
і друзів, й товаришів,просто дітей.
А це неможливо у серці тримать,
коли розриває на шмаття, ось так.
Надивимось ужасів ось отаких
й не хочеться жити у світі такім.
Але розумієм ми народом усім,
що протриматись потрібно
усім нам разом.
Колись то закінчиться бій,
і прийде кінець війні,
і краще нам стане жить,
і більше не буде війни.