Перший сніг- це завжди трішечки чарівно,
Він випадає так несподівано, даруючи передмову до Новорічної історії.
Скільки б мені не було років- 20, 40, 50, все рівно ці моменти я завжди любитиму більше всього на світі.
Чим пахне сніг? Льодом, холодом, замерзлою водою?
Ні, сніг пахне казкою, дитинством.
Мандаринами, які лежать у вазі в вітальні та ялинковою хвоєю.
Морозним ранком, коли, одягаючи теплі шкарпетки, діти біжать до віконечка, а потім радіють від того, що можна покататися на санчатах.
Гарячим кип’яченим молоком та бабусиним печивом, яке чекає увечері після довгої прогулянки парком.
Дідусевими руками та його жартами, коли він лагодить ще мамині санчата.
Старою коробкою з ялинковими іграшками,яку мама обережно знімала з горища, щоб прикрасити Новорічну струнку красуню-ялинку, поставлену татом у теплій кімнаті.
Дідом Морозом з добрими очима та в потріпаній білій шубці, з яким ми фотографувалися в дитинстві. Червона Шапочка та Мушкетер.
Потріпаною книжкою казок, що були прочитані сотні раз та завчені на зубок, але все одно читалися як вперше сніжним вечором біля каміна, сидячи на подушках.
Сніг- це особливе явище природи. Воно не схоже ні на дощ, ні на туман. Воно має якусь свою чарівну властивість, яка дарує відчуття чогось нового, якогось очищення, світлої надії на краще, на диво.
Яке обов ‘язково станеться. Рано чи пізно.
І в житті без сумніву у кожного настане біла смуга. Біла і чиста, немов сніг. Та чарівна, як Новорічна казка.
Тільки вірте в неї.
Заховайте сніжинку в долонях та загадайте бажання.
Вона розтане, вода опиниться на ваших пальцях і ви зможете доторкнутися до власної мрії.
Головне- вірити в це диво. Диво, яке дарує лише раз в рік зима.
20,11,2014р.