сніг не прийшов, забув торішній шлях –
земля укрита нашими слідами.
стидається, неначе Шапокляк
побачила цілунків свіжі рани.
осудливо намацує стежки –
від тебе до прийдешнього так слизько!
я падаю у сором залюбки,
розгублено втрачаючи намисто
із поглядів, розтоплених торкань,
із пестощів – смішних і недоречних...
ніхто так безпорадно не кохав,
лиш вітер, що плекає сон черешні
6,7 січня 2015