Не дивися мені в очі,
Краще вже мені не зробиш.
І не згадуй темні ночі,
Серце в грудях не розтопиш.
Все було казковим дуже,
Серце билося все швидше
І нагадувало осінь:
Як птахів у небо кличе.
А я все себе питала:
Чому я? Чому зі мною?
Ти приходив кожен вечір
І лиш взявши за долоню,
Обіймав та цілував,
Поглядаючи не щиро.
А я все вірила –
Замріяна ходила.
Та чому її покинув,
Не розумію й досі
Ту дівчину із горбинкою на носі.
©Анна Шевченко