ЖУРНАЛІСТ
У в’язниці камера похмура,
Прохолодна, темна та сира.
Там блукають смуток і зажура,
Там нема ні сонця, ні тепла.
Ледве чутні кроки за дверима,
Ллється за стіною тихий плач.
Брязкає ключами дратівливо
Пильний та суворий наглядач.
Крізь шар пилу і кремезні ґрати,
Не побачиш неба та зірок.
Так на волю хочеться втікати,
Та закриті двері на замок...
В камері ув’язнених чимало:
Ґвалтівник, крадій та аферист,
Розбишака, наглий та зухвалий,
Шулер та правдивий журналіст.
Спить спокійним сном жорстокий вбивця,
І бешкетник вже давно заснув,
Аферисту теж солодко спиться,
Тільки журналісту не до сну.
Ятрять серце спогади бурхливі.
Почуттів бушує ураган.
І щоночі сняться сни жахливі.
Стрілянина, Київський “Майдан”.
Сниться знов Одеса, смерть та крики,
Як горить Будинок Профспілок,
Як на трупах вбивці звіроликі
Радісно виконують танок.
Сниться жах війни та міст руїни,
Як орда озброєних людей
З лозунгами: “Слава Україні!”
Направляє зброю на дітей.
Не продав він душу супостату,
Та доносив правду у статтях.
Висвітлив підступність депутатів,
Як ті багатіють на смертях.
На війні не гинуть їхні діти,
Бо життя нектар солодкий п’ють.
А при владі — зрадники й бандити.
Свій народ на вірну смерть ведуть.
Продають себе, немов повії,
Знищують Державу — він це знав.
Відчайдушно викривав їх дії,
Без жалю їх правдою шмагав.
Міряє він камеру тюремну,
Кроками, від стінки до дверей.
Огортає душу біль нестерпний,
Крик невтримно рветься із грудей.
Але сильну волю не зламати!
Підлим можновладцям до снаги,
Лише тіло кинути за ґрати.
Душу — не скувати в ланцюги!
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(грудень 2014)
Після того, як Україну поглинула «Коричнева чума», демократії стала існувати тільки на папері. Зараз переслідують усіх незгідних з діями «Майданівського» режиму. Кого садять у в’язницю, а кого і взагалі вбивають.
Так 16 квітня 2015 року був вбитий Олесь Бузина – журналіст і письменник, якій писав історичні статті й виступав проти фашизму та незаконного перевороту в Україні.