З дитинства я у Києві живу,
І не могла собі ніколи уявити,
Що на країну, на мою рідну,
Нашле Бог війну ,чергову у цьому світі.
Я бачила колись кіно,
Вогонь, і кулемети там стріляли,
Без жалості людей там убивали,
Та не на справді все це було.
Так важко усвідомлюю реальність,
Що найрідніші, дві країни, дві сестри
І не бере ніхто відповідальність,
Раптом запалали у вогню війни.
Зі зброєю нападає брат на брата,
За що ці гинуть хлопчаки?
І сльози ллє нещасная та мати,
А їм би жити! Радіти від душі.
І я молю тебе, о Боже!
Помилуй Україну рідную мою.
Пошли своє ти милосердя,
І зупини зловісну цю війну!