У білому повітрі спить вівця,
роздерта сніговими гребінцями.
У хлопців вистачає від правця
і ненависті щеплень полотняних –
спалахують крізь сни, як маячки,
приваблюючи зірку, що скотилась
до ніг і пнеться вище залюбки –
а падає на груду сплячих милиць.