майор Костенко приiхав на фронт
привiз жiнку з двома дiтьми
майор Костенко зiбрав свiй полк
i сказав iм - краiна - це ми
ми ведемо вiйну вже сто двадцять рокiв
нам сказали що бiй е життя
проте останнi дослiдження кажуть
що наша iдея - смiття
Я бачив генералiв,
вони пьють та iдять нашу смерть,
iх дiти сходять з глузду бо весь свiт,
став малий i летить шкереберть.
А земля занепала,
над Церквами в'еться дим.
якщо ми хочемо,щоб було куди вернутися,
час згадать про свiй дiм.
Наш паровоз горить
в нього нема гальма
цей паровоз горить
дороги назад нема
наша земля була наша
доки ми не знайшли ворогiв
вона помре, вона не зможе сама,
I час вернути цю землю собi.
А кругом горять факели,
це збирають загиблих людей.
i люди, що цiлили в наших батькiв,
iх цькують на наших дiтей.
ми народженi пiд звуки маршу,
Нас лякали тюрмою.
але досить повзати,браття -
Ми не звiрi,ми браття з тобою