Мой бедный лес совсем он задубел!
Он ждал меня и думал о разлуке.
Уж листопад подкрался, осмелел,
И лес парик снял золотой послушно.
Дождь приходил, а после выпал снег.
Синеет день, как поздняя капуста.
Мой лес, ты крылья опустил совсем.
И нет грибов, везде так сыро, пусто.
Мой бедный лес, ужель пришла пора?
Ещё быть может в осени побудешь?
Птиц завернёшь в серебрянность пера,
Оденешь листья и зверят побудишь.
О чём, о чём скрипит твоя сосна?
Янтарная скатилась солнца капля.
Хохочут где-то чудища в лесах.
Зимою не приду - в снегах путь каждый.
Всё будет на ветрах гудеть, как жбан.
Исчезнут всех лесных тропинок метки.
И как стеклом затолченный туман,
Впервые пала изморось на ветки...
Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!
Він ждав мене і думав про розлуку.
Вже листопад підкрався з-за дубів
І гай знімає золоту перуку.
Синіє день, як пізні капусти.
Приходив дощ, а потім було зимно.
Біднісенький мій ліс! - він крила опустив.
Нема грибів, хоч би який мізинок.
Біднісенький мій ліс, хіба уже пора?
А може, ти ще в осені побудеш?
Заверниш птиць сріблястого пера,
Одягнеш листя і звірят побудиш.
Про що, про що скрипить твоя сосна?
Зронило сонце бурштинову краплю.
І десь хихоче химородь лісна,
Що я ж до тебе по снігах не втраплю.
Все на вітрах дзвенітеме, як дзбан.
Дорога буде - ні туди, ні звідти.
І наче склом затовчений туман,
Упала перша паморозь на віти...