Там, де верби плачуть золоті,
де синьооке, барвінкове небо,
де теплі, веселкові йдуть дощі,
й земля тече і молоком, і медом,
де черемховим снігом навесні
і душу, й серце ніжно укриває,
де, мовби в перлах, трави у росі,
і де хмаринки, мовби білі мальви,
де з ранку калинові небеса,
де солов'ї всю ніч і до світанку,
і де лелеки щастям на дахах,
де рушники на щастя й вишиванки,
де чорнобривців божевільний аромат,
де до нестями пахне свіжим хлібом,
де я, мала, у тата на руках,
або в човні дивлюсь на зорі з дідом,
де, наче пташечка, така весела мама,
мов той метелик, гарна та щаслива,
де, мов вишневим цвітом над садами,
біліє в спогадах бабусина хустина...
Де хвилями здіймає в височінь
і мов летить, летить кудись у вирій
мій ліс - колиска моїх мрій,
де завжди поруч сосни-берегині...
Це тільки тут так плачуть верби золоті!
Це тут стрункі танцюють срібнії тополі!
На цій казковій, чарівній землі
і народилась, і живу я, дякуючи долі!