Диалог поэта и снайпера

Серёга Конкурэнт
Оставь патрон, и я его зарою.
Быть может, глупостью удастся мир зачать.
И станет меньше там одной вдовою,
Над похоронкой не завоет мать.
            На тот патрон оступится сиротство,
            На вечность не расстанутся друзья.
            На стон и крик, увечий и уродства,
            Несчастьями уменьшится земля.
Оставь патрон, насытившись войною,
Быть – может мудростью удастся мир зачать.
И глупость там останется живою,
И не одна счастливой будет мать.
            Оставь патрон. Зачем живем и дышим?!
            За что лишаем права жить других?!
            Давай счастливую историю напишем
            Для внуков породнившихся своих.
Давай красивую мелодию напишем
Для колыбельной правнуков своих.
           Патрон візьми…
                Та як загоїш рану.
           Від дикості тортур
           та неймовірних мук,
           В угоду самодуру і тирану
           Був вбит в потилицю
                Микола,
           Мій найліпший друг.
Я досі чую, як волає мати.
За беспорадністю, хоть к Господу волай...
І помста тьмарить - вбивцю покарати,
А голос Божий кличе – не вбивай…