(новий варіант)
Чорних віршів…
Ніколи, ніколи, ніколи!
Білобарвною хмарою линуть,
здригнувшись і сплутавшись вщент,
зграї верлібрів моїх,
що підганяються натхненно
та скипають поволі у пристрастях простору періодів своїх,
переплітаючи поривами завірюхи сенсів,
переливаючись в дзвінкий рій букв,
з яких ліплю натхненне
слово і слово, і слово…
І сплутавши клубок,
тихо тягну їх за нитку Аріаднину,
щоб сказати:
Чорних віршів…
Ніколи, ніколи, ніколи!
Не напишу…