По горах, садами й стодолами,
Степами, лісами біжать
Хвилини й часи невгамовані -
Земного життя благодать.
Навчили мене батько й матінка:
Життю віддавай лиш добро,
Щоб совість не куталась в затінки,
Щоб Бога в ній видно було.
Не завжди складала я іспитів,
Не завжди й прямісінько йшла,
Та Богу подяка: в Нім визріла
Й батьківську пораду взяла.
По горах, долами й стодолами
Не ті вже хвилини біжать,
Часи каламутні та втомлені
Пустили вітрам благодать.
Та стійко тримаюсь фундаменту –
Від Божого Слова добра,
Горить серце Істини пломенем,
Яскравішім, ніж учора.
Й бажання захоплює душеньку –
Навчити дітей та онук
Господніх порад. Та не слухають,
Захоплює й їх фальшу звук.
В блискучість тих звуків загорнута
Диявольських хитрощів тьма,
І йдуть діти той неприродністю
Й здається все Боже – дарма.
Та пам'ять гріхів від минулого,
Й помилок особистих путі,
І віра, бураном не згублена,
Зростають терпінням в мені:
По горах, долами й стодолами,
Нехай часи спішно біжать, -
Настане пора і вгамуються
Всі страсті дітей в благодать.
Дістанеться й їм – перемогою
Зайняти місця серед тих,
Хто йдуть у безсмертя, дорогою
Приборкують совістю гріх….
Навчили мене батько й матінка:
Життю віддаю лиш добро,
І совість не кутаю в затінки,
Щоб Бога в ній видно було.