Я так ніколи не стану дорослою
лізучи геть із власної шкіри
Так мало повітря і недостатньо простору
І вже давно закінчилась віра.
Я так ніколи не позбавлюся страху,
щодня чекаючи дива
Я ще вірю у людей-птАхів,
хоч сама я абсолютно безкрила.
Я так ніколи тремтіти не перестану
від твоїх рук у моєму волоссі,
насип іще мені солі на рану,
бо так боюсь я зникнути зовсім.