Не бачу більше темряви шляхів,
неначе я останній з свого роду,
один такий, що вижити зумів,
з усіх поетів - нашого народу.
І мої думи римами злились,
в печальну повість, у прекрасний вірш,
ти не мовчи, а подумки молись,
у цьому місті матеріальних бірж.
Забутий цілим світом - цих думок мотив,
залишений на сповідь перед першим Богом,
та хай й молитва, у сотню голосів,
що не почута, що зникла немов повінь.
Мій гнів - це страх перед його словами,
залишений у думках на віки,
заплутаний в собі поет, забутий був віками,
залишились від нього, думки... лиш не його думки.