Из украинской поэзии:
Лина КОСТЕНКО
* * *
Мой первый стих написан был в окопе,
На той от взрывов вздыбленной стене,
Когда сгубило зори в гороскопе
То детство, что убито на войне.
Лилась пожара огненная лава,
Стояли в сивых кратерах сады.
И захлебнулась наша переправа
Безумным шквалом пламя и воды.
Был белый свет не белым уж, а чёрным.
Пылала ночь, не надо было дня.
И тот окопчик был подводным чёлном
В водовороте страха и огня.
И были уж не зайчиком, ни волком
Кровавый свет и чёрная заря!
А я писала, чуть ли не осколком,
Большие буквы, как из букваря.
Мне в прятки бы играть ещё и в классы,
Летать бы в сказках на обложках книг.
А я стихи писала про фугасы,
А я уж смерть увидела впритык.
О боль не детских этих впечатлений,
Ты, как рубец на сердце от ножа!
Не высказать стихами тех мучений,
От них не онемеет ли душа!?
Душа в словах – как море в перископе,
А память, словно отсвет на челе…
Мой первый стих написан был в окопе
И отпечатан прямо на земле.
Перевод с украинского
Марины АХМЕДОВОЙ-КОЛЮБАКИНОЙ
Ліна Костенко
* * *
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик – як підводний човен
у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком -
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.
Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!
Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі...
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.