Мене бентежить блиск твоєї мови.
Мене бентежить клекіт твоїх губ.
Мов грім, для мене кожне твоє слово.
І кожен звук, мов згаданий відкуп.
Мене бентежить спогадів лелека,
Що відлетіла з твоїх берегів.
Мене бентежить те, що ти далеко,
Та безліч незданих тяжких боргів.
Мене бентежить радості відсутність,
Та почуття, що ллються через край.
Мене бентежить безвісне майбутнє
Та те, як пересох Дунай.
Мене бентежить різкість твоїх суджень,
Спорідненість наших думок та тіл...
У мріях моїх домінує квітень,
Та грамофон знов програє вініл.
Мене бентежить лихо від хвороби,
Твоя байдужість та твоє життя.
Як-небудь вб'ю я ліками мікроби,
Лише знайти б пристойне укриття.
Мене бентежить снів глуха реальність,
Бентежить страх лишитись в самоті.
Бентежить чимала відповідальність,
Яку сприйняти треба у житті.
Мене бентежить нестямне пророцтво
Про те, що ти - моя любов й мій біль,
Що саме ти - вінець мого дівоцтва,
Моя таємна та довічна ціль.
Та не бентежить лише пісня омелюха,
Що пестить мої ніжні вуха.