Веселі очі сльози заросили.
Поговорімо, друже, хоч тепер,
Коли слова не мають більше сили
І в грудях голос зрадницьки завмер.
Тепер, коли підкошуються ноги,
Тримай мої зап'ястя у руці.
Вже тамувати біль немає змоги,
Лише твій голос чую звідусіль.
Нехай новини пишуть, що загинув,
Хай публікують фото з ДТП,
А я все вірю, мов мала дитина,
Що та біда забрала не тебе.
І ось тепер, коли країна в тузі,
Коли на всіх одне серцебиття,
Поговорімо, ніби давні друзі,
Не про нещадну смерть, а про життя.
І не кажи мені, щоб схаменулась,
Що треба жити, треба далі йти.
Не прийде день, коли б тебе забула,
Бо ти не БУВ, ти БУДЕШ назавжди.