Моя зима, розгублена малеча,
Сполохано вдивляється у всіх.
Здригаються від злого вітру плечі,
І не сховатись в кожушину-сніг.
Усі чужі: дерева, дощ і небо…
Моя зима – заплакане маля.
Іди сюди. Не треба сліз, не треба…
Бач, я ж тебе помітила здаля!
Скуйовдилися неслухняні коси,
А сукня твоя ж білою була.
Та ти, до всього, ще й гуляєш боса –
З кришталю черевичків не знайшла?
Ну-ну, не плач! Красунею ще станеш!
Іди сюди – тебе я пригорну.
І ти, я знаю точно, не розтанеш,
Чого ж ти досі плачеш – не збагну!
Образив хто тебе – скажи на вухо.
Коли почую твій сріблястий сміх?
І дивовижну пісню завірюхи,
І під ногами – в кучугурах сніг?
Тобі вплітаю спокій у волосся,
Не можна більше плакати, авжеж!
З тобою разом стільки нам вдалося!
Ти сльози витреш, ледь усе збагнеш.
Не плач, моя хороша, вже нас двоє
І я тебе образити не дам!
Ми підемо вперед тепер з тобою,
Назустріч всім морозам і снігам. 2014