– Дивися, як ромашки зацвіли!
– То не ромашки – паморозь на листі.
– Та ні, поглянь, цвітуть серед зими!
– Так не буває, це тобі лиш сниться.
– Як сниться, то збуди мене, збуди!
От бачиш, це не сон, це справді квіти,
Бо я не сплю. О Боже! Чи любив
Весну, як я люблю, ще хтось на світі?!.
… Ця юна нетривожена душа…
Вона ромашки бачить в сніговіях.
Для неї кожен паросток – весна,
Та то не квіти білі, то – надія.