Все відійшло, все стихло, відтужило.
На самоті мовчу з своїм дощем.
Зняла й поклала в шафу білі крила…
Не янгол вже… Але й не демон ще!
Я не спіткнулась, не зірвалась в прірву.
То ще не рани на моїх руках!
Не сильна й не слабка… А просто вірна.
Я так не хочу зраджувать життя!
… Все відійшло, все стихло, відтужило…
Та стих і дощ, а разом з ним – думки.
На ранок знов вдягаю білі крила –
Мені сьогодні ще між люди йти.