Уся країна водночас втратила друга,
І небо заплакало. В лютому. Другого,
В обійми ховаючи цю щиру людину,
Слова чиї гріли в холодну годину.
Я голос його знову чую,
Проте біля мене його нема,
Я втрату, вірите - ні, відчую,
Бо й досі
Сплю
Собі
Сама.
Так, ніщо не вічно,
Ти лиш відкинувся в кріслі своєї машини.
Життя - то річ звична,
Незвично звикатися з думкою,
Що більше
Нема
Людини.
Як добре, що ми всі навчились мовчати,
Тим паче, коли хотілось кричати.
Завійна б'є в груди, думки всі прибиті мрякою.
Дякую,
Дякую,
За все тобі дякую.
05.02.15