Наталья Кислощук. «Если уж сгореть, то не даром»
Небесный край окрасился зарёй
И первый луч пробился на востоке.
Куда торопишься ты, осень, Боже мой !
Ведь ты и я - мы обе одиноки.
Ещё любви не выпито вино,
Ещё душа цветёт вишнёвым садом.
И если уж сгореть нам суждено,
Сгорим вдвоём весёлым листопадом.
Чудесный миг, красавица продли.
Пришла любовь - последняя, простая.
Но только крылья мне не опали,
Что от любви, от счастья вырастают.
Меня за память, прошлое, прости,
Когда любовь, как стра'нница седая
Ушла у Бога долюшки просить
И он услышал, как она страдает.
Не возвратится прошлое назад.
Ты не туманься изморосью, осень.
Благодарю тебя за листопад,
Но звездопада сердце снова просит.
***
Якщо згорiти - тiльки не даремно...
http://www.stihi.ru/2015/02/07/9465
Займається ЗОРЕЮ неба край
І перший промінь пеститься на вітті...
Не квапся ж, моя Осінь...Постривай!
Дві самоти зустрілися у світі...
Зарано ще писати епілог -
Душа палає радісно і щемно...
Кричить: Якщо горіти - то удвох!
Якщо згоріти - тільки недаремно...
Продовж же, Осінь, цю чарівну мить,
Бо ця любов - вона моя остання...
Горіти хочу...тільки б не спалить,
Ті крила, що вростають від кохання...
Бо, знаєш, ще буває так болить
Минуле...де знедолене кохання
Пішло до Бога доленьки просить
І...Бог таки почув оті благання...
Не квапся ж, Осінь!!! - не вернеш назад
Погожі дні...блакитну неба просинь...
Обожнюю Тебе за листопад...
Та...зараз серце - ЗОРЕПАДУ просить...