Як у дитячій лічилці –
Раз, два…
два з четвертиною,
два з половиною,
два з волосиною,
волосина обривається,
три починається…
і треш-треш,
стираєш сухою ганчіркою зі шкільної дошки пам;яті те біле слово «війна» -
посивіле слово,
а воно знову і знов проступає,
у двері гупає кулаками,
«мамо!» - ковтає гірке повітря ротиком немовляти,
Кляте…
Увесь світ підвішений на отій волосинці,
Усі сни коло неї, тонкої, крутяться…
Руки опускаються,
чекання новин розтягується і важчає, як в коридорі перед іспитом –
«Чи пронесе?»
….а тим часом бабуся несе
У руцях порепаних пакетики із насінням –
Кріп і петрушка, буряк і морква, чорнобривці та матіола…
«бо земелька не може чекати, - каже до мене, -
бо пахне уже весною…
бо засівати ниву треба навіть у час війни…»