А ти дивився в очі перехожим,
Коли запізнювався вранці на трамвай?
Коли тремтіли руки від маневрів,
Схожих на мікстуру та легкий зелений чай.
І чорний дим, що затуманив розум,
І тепле молоко таке бридке на смак.
Ти хочеш обійняти старий досвід,
Але ідеш заплутаний у нових помилках,
Які спішать сміятись і знов казати:
"Слухай, ти - не ти".
Коли кидаєш на підлогу очі,
Для того, щоб втекти від сліпоти.
І розумієш, що від себе не втечеш,
І хочеться ще трохи вдачі, трохи масті.
Від чорних смуг себе не вбережеш.
Але з роками зрозумієш, що є "щастя".