Из Натальи Матюх
* * *
Я набирала воду из криницы,
рассвет осыпал маками сады…
раскланялся со мной ты, как годится,
и пожелал, чтоб с полными – воды
дорогу перешла я на удачу.
И расплескала воду я при всех.
Ты рассмеялся этой незадаче,
и съёжился враз ноздреватый снег.
Мороз нам зацеловывал запястья.
Бледнел на небе всем знакомый Шлях.
Не верю я в приметы, но на счастье
тебе тогда дорогу перешла.
Твой жёсткий взгляд прощально душу ранил,
твой твёрдый след пороши замели…
А уж весна была не за горами,
не за горами были журавли.
О та весна!.. Пусть отгремели грозы,
дорога к счастью нас не позвала.
Неужто суждено нам, чтобы проза
глухой барьер меж нами возвела.
Ты посмотрел испытующе-строго,
обиды ли случайные нашли…
признайся, милый, правда ль,
что дорогу тебе с ведром порожним перешли?..
перевод с украинского
Наталя Матюх
* * *
Я набирала воду із криниці,
світанок сіяв маки вдалині…
ти привітавсь до мене, як годиться,
і забажав тихенько, щоб вповні
дорогу білу перейшла для тебе.
І хлюпала вода край стерплих ніг.
Ти засміявсь до сонних верб, до неба,
перелякавши волохатий сніг…
мороз нам заціловував зап’ястя.
У небі тихо блід Чумацький Шлях.
Я, хоч ні в що не вірю, та на щастя
тобі вповні дорогу перейшла.
Твій погляд так прощально душу зранив,
твій слід занесло снігом на землі…
а вже весна була не за горами,
були не за горами журавлі.
О та весна!.. Перегриміли грози,
Переспівало щастя на руках.
Чи то вже нам, отак судилось, хто зна ,
були не за горами журавлі.
Ти дивишся допитливо і строго,
немов образи стримуєш страшні.…
Признайсь, мені: ну хто посмів дорогу,
для тебе перейти упорожні?..