Из Натальи Матюх
* * *
Зимы не будет. Я тебя люблю
задумчиво, прозрачно и прогнозно…
Погожим дням веду отсчёт по звёздам,
как будто этим душу и гублю… –
Зимы не будет. Я тебя люблю.
Твой самолёт метель волной атак
не остановит на дорожке взлётной!
Я обниму, перехвачу охотно!..
Я так хочу, всё будет только так...
Но стылая волна в моей Десне
и парк, и черепица кровель красных
зовут и заклинают ежечасно:
«Пусть дуют ветры! Пусть вершится снег!»
К тому ж соседский мальчик (вот беда!)
уж навострил давно коньки и лыжи –
мои слова напалмом он бы выжег,
стучится в двери… и готов рыдать…
На пару дней я уступлю (с трудом),
верней, ночей, чтоб ты поспал, любимый. –
А после, снег, венчальною лавиной
гряди на парк, на скользанку, на дом!..
Но на рассвете… не поверь, молю,
очам и людям, что меня не знают! –
То всё весны черёмуховой знаки…
Зимы не будет. Я тебя люблю.
перевод с украинского
Наталя Матюх
* * *
Зими не буде. Я тебе люблю
задумливо, натомлено, прозоро…
Погідні дні відлічую по зорях,
немовби зроду тільки те й роблю… –
Зими не буде. Я тебе люблю.
Холодна завірюха твій літак
о не зупинить хай на теплій стежці!
Я заклену, я перейму, я встежу!..
Я хочу і віднині буде так...
Але зухвала хвиля на Десні
і парк старий, і крівлі черепичні
гукають заклинально, чарівничо:
«Хай буде біло! Хай звершиться сніг!»
Але сусідський хлопчик (от біда!)
вже ковзани наготував і лижі –
мої слова йому гірких гіркіші,
він стука в двері й голосно рида…
Ну що ж, я поступлюсь на кілька діб,
вірніш, ночей, коли ти будеш спати. –
Нехай гряде тоді вінчальний спалах
на парк і річку, ковзанку і дім!..
Та на світанку… не повір, молю,
очам і людям, що мене не знають! –
То вже весни черемхової знаки…
Зими не буде. Я тебе люблю.
10.02.1978
Чернігів