Ліні Василівні
Простіть мені, якщо я завинив.
Простіть, що знову йду до Вас на прощу,
простіть, мені, що цю дорогу мощу
бруківкою таких звичайних слів.
За прощенням не йшов би я, коли б
був впевнений, що вже дійшов здобутку,
коли у склянці дня туману грудку
з гуцулами спивав біля колиб.
Опріч того, здається, я співав,
хоча не мав ні голосу, ні слуху.
Закутого у кунтуш-завірюху
той осоружний світ мене спіймав.
День прокидався. Сизий дим від ватр
сікавсь не дати вже розплющить очі.
І міг би стати тінню поторочі,
та розумів, що того я не варт.
Та все ж простіть, якщо я завинив,
чи нич не скоїв там, де мав зробити.
О очі ночі – чорні ворожбити! –
чи вас, чи себе в пустку заманив?..
210215