Розгортається в долонях мрія
І здіймається у небо, наче птах.
А на обрії наздоганяє вирій
Тих надій, що панували в зупинившихся серцях
Отже, відійшла до Бога ще одна людина.
Ще одну надію розірвало в прах.
Але, світ небесний, то ж була дитина!
Та, яка не винна в батьківських гріхах.
Що воно, маленьке, знало на цім світі,
І за що братами з’їдене було?
Мертві оченята жахом оповиті –
Стало домовиною ріднеє село.
А воно, невинне, не сумує зовсім
І не плаче більше – ні за чим страдати.
Адже на цім світі, де одвічна осінь
Ніж отак от жити, краще умирати.
Вже не розгорнеться у долонях мрія,
Не діставши неба, мертвим впаде птах.
А голодна смерть одбере надію
На останній подих, передсмертний мах…