Біля дверей валіза - як бельмо на оці.
Ти переступиш поріг лише раз, щоб речі забрати і назавжди піти.
Ти знайшла своє щастя в безглуздім днів і облич потоці,
Тож не зволікай, моя пташко, лети.
Все добре, лети, можеш і не писати,
Тільки шли листівки мені з інших міст
Із підписом "Я там-то. Щаслива." і дата.
Та засинай під стук важких залізничних коліс.
Моя по-доброму дивна, обіцяй пам'ятати
Навіть багато років потому,
Як мені не давала спати,
І той дзвінок о четвертій ранку "ми п'яні, забери нас додому".
Моя по-доброму дивна, оці побутові свАрки
Забудуться. А ми ж уміли бути безкінечними.
Пам'ятаєш? У світлі лампи той дим цигарки
І "Бонні і Клайд" з динаміків так приречено.
Моя по-доброму дивна, моя грубіянко,
Ти пам'ятаєш ті пісні на проспекті?
Рожеве вино уже о десятій ранку.
І рідко - розмови, ще рідше - відверті.
А якщо заболить, я прийду крізь міста, моря і проливи,
І подую на рану, щоб не пекло.
Моя по-доброму дивна, ти особлива,
Бо з тобою мовчати можна було.
Ти шрам на мені, який не змиють зливи,
Не залікує ні подорожник, ні навіть, чортополох.
Ось і все. Йди геть. Бувай щаслива.
А я тут сумуватиму за двох.