Мої думки гучні і невеселі,
Картаюсь за гріхи своїх дідів.
Я ніби бачу тіні у печері,
Там де Платон колись сидів.
Я розіллюсь трембітою в горах,
Я розірву шапки із снігу зшиті.
І як почую, що мені пора –
Зберу всю кров колись розлиту.
Коли мене не стане – вознесусь
До зірочок малесеньких у небо.
І зорепадом пишним відгукнусь,
Вогнем у хмарах напишу про себе.