***

Чи є сенс писати ці замітки
Нерівним почерком на білих сторінках,
Розчерчених у блідо-синю клітку,
Чи краще залишити все в думках?
***
В першу годину нової весни,
У мить коли до неба взмиє птах,
В час тривоги, у важкий час війни,
Слова любові зберігаю на губах.
Набридло злитись, скиглити, що знов
Винні політики, погода за вікном,
І відчувати біль прикрих розмов,
Які ніразу не закінчились добром.
Я, поколовши пальці об шипи,
На теренах душі шукаю віру в краще,
Вона ж як кіт, пускає кігті і шипить,
Геть здичавіла, кинута напризволяще.
Потім тремтить згорнувшись на руках:
“Пообіцяй, що більше не покинеш!”
Я їй киваю зі сльозами на очах,
Вони гіркі, тому їх не зупиниш.