Відчуваю подих смерті за спиною,
як ніж входить у спину,
ніби у брусок масла на столі сидухи.
Мінорна мелодія серця
відкриває і замикає ворота.
На цей раз на колодку.
Не ввійдуть уже у цей двір ні кози, ні кури,
недоєні мукатимуть у полі корови.
Не зупиниться у цім провулку маршрутка.
Повним ходом промине поїзд станцію.
Ключі мого серця віддав Творцеві.
Тепер не господар у своїй хаті.