Вона померла на зрізі весни і літа.
Саме так, як завжди їй мріялось,
Першим літнім сонцем ніжно зігріта,
Ніби воно особисто для неї прокинулось.
Про таких говорять "безнадійно хворі"...
І в один момент просто перестають лікувати.
Лишалось з вікна слідкувати за погодою надвОрі.
Тихо мріяти і чекати. Чекати. Чекати...
Цікаво про що мріють такі як вона, приречені?
Чому її душа була більше за інші відкрита?
Хотіла все пояснити... Не закінчене речення...
Бо лягла і померла. На зрізі весни і літа.