***

Пташки літають так легко –
В фантазії ж крила великі…
Як тяжко впоратися з ними,
Коли проти тебе дме вітер!

Коли над тобою все небо
Підкорено грізній стихії,
Коли під тобою все море
Перетворилось у зливу,

Коли величні скелі
Навколішках перед вітром,
Коли віковічні дерева
Схилились, не вірячи в світло,

Коли навкруги лише буря
Й не знати, чи хтось чекає…
Чи, може, у серці людському
Для тебе вже місця немає?

Чи варто боротись завзято?
Чи може краще забути
Те, в що ти віриш свято,
Але що так тяжко здобути?

А, може, нічого немає?
А, може, знесла все стихія?
Високі Думки і Серце Щире –
То лише вигадка й мрйя?

А, може, сонце – то казка
І зорі давно вже зотліли?..
… Ні! Чутно, хтось кличе: «Будь ласка,
Заходь та лікуй свої крила!»