Шалено мчать в нікуди поїзди,
Не сняться сни замерзлим пасажирам.
Не квітнуть їм за вікнами сади,
Не пахне виноградом та інжиром.
Вони в тюрмі наївних сподівань
(На те, що ще далеко до фіналу),
Утомлені від вічних розставань
Під куполом дірявого вокзалу.
Шалено мчать в нікуди поїзди,
Самотні залишаються перони.
І де-не-де лежать чиїсь сліди,
І де-не-де димлять чиїсь патрони.
Не буде світ таким, як я хотів,
Не стануть молодими батько й мати.
В п'яти кутах немає вже ходів,
Нема кому за руки нас тримати.
Шалено мчать у прірву літаки,
Розбовтуючи відра із шампанським.
Летять роки, шалено мчать роки,
І рветься шов між панським та кріпацьким.
Ким будеш ти, як сяде цей літак?
Коли політ нарешті закінчиться?
Що має сенс? Слова? Душа? П'ятак?
Чому ти зміг навчити і навчиться?
Шалено мчать у прірву літаки,
Горить пальне, а разом з ним — століття.
Пливуть рікою пущені вінки.
Моя країна хвора на безпліддя,
Вона в тюрмі прихованих зізнань
(В надії, що далеко до фіналу).
Втомились ми від війн і розставань
Під куполом дірявого вокзалу.