НЕЛЮД
Він бездушний азартний гравець.
Морок в серці його оселився.
Він до слави ішов навпростець.
За кар’єру Арею вклонився.
На народ свій направивши “Град”,
Смерть несли на Донбас легіони.
Мріяв покидьок про зорепад,
Приміряв офіцерські погони.
В нього кров піднімалась до скронь,
Коли вбивством людей милувався.
Він “Зіг хайль” прокричав, і вогонь,
У звірячих очах відбивався.
Але Бог бачить все, не сліпий.
Не простив йому сльози народу.
І потрапив в полон лиходій,
До славетних повстанців зі сходу.
Він очима би всіх розірвав,
Скреготів аж зубами від злоби.
Але ікла під маску сховав,
Приховавши звірячу подобу.
Нелюд Бога згадав напоказ,
І почав ополченців благати:
“Я виконував чемно наказ!
Я душею не прагнув вбивати!
Присягаю, брати, я не знав!
Я людина проста, невеличка!”.
Новоросії гімн заспівав,
Присягнув на Георгія стрічку.
Гірки сльози розкаяння лив,
Скиглив, як цуценя, у куточку,
У їх лави вступити волів,
Розірвавши на грудях сорочку.
Вмить розкрилося чорне нутро,
Показавши оголене тіло.
Там, на серці фашистське тавро,
Немов жевриво смерті горіло.
Недолюдок душею кривив.
Та не скриєш звірячу породу.
Він на лаві підсудних сидів,
І очікував вирок народу.
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(березень 2015)