Вітер хмари звів до купи над простором сивим моря. Проміж хмарами та морем гордо висить Буревісник, чорній блискавці подібний. То крилом торкнувшись хвилі, як стріла, влетівши в хмари, він кричить, і хмари чують радість в силі крику птаха. В крику цьому – жага бурі! Силу гніву, вогонь страсті та упевненiсть здолати чують хмари в цьому крику.
Чайки стогнуть – страхом повні, стогнуть, мельтешать над морем і на дно його намірені сховати жах до бурі.
І гагари також стогнуть, їм, гагарам, недоступна насолода життя битва – грім ударів їх лякає.
Дурний пінгвін - тхiр ховає тіло жирне в скелях гiрських.
Тільки гордий Буревісник майорить сміливо й вільно над пінним в сивині морем! Все похмуріше та нижче хмари сунуться над морем, і співають, і плигають хвилі вгору навстріч грому. Грім гуркоче. В піні гніву стогнуть хвилі, сперечаючись із вітром. Згріб, охоплюючи, вітер зграї хвиль в обійми міцні та кидає їх з розмаху в дикій злобі на кручини, розтрощивши в пил і бризки спантеличені громади.
Буревісник з криком гучним, чорній блискавці подібний, мов стріла прорізав хмари, піну хвиль крилом здiймає.
Ось він носиться, як демон,- гордий, чорний демон бурі,- і сміється, і ридає... Він над хмарами сміється, він від радості ридає!
Гнів у грому,- чуйний демон,- він давно утому чує, він упевнений назавжди: не сховають хмари сонця,- ні, нізащо, не сховають!
Вітер виє... Грім гуркоче...
Синім полум'ям палають зграї хмар в безодні моря. Море ловить стріли блискавок - в своїй безодні гасить. Точно вогненнії змії, в'ються в морі, то зникаючи, то знову виринаючи на гладі!
- Буря! Скоро гряне буря!
Це сміливий Буревісник гордо майорить між вогнiв над ревучим гнівно морем, пророк гучний перемоги:
- Хай сильніше гряне буря!..
Песня о Буревестнике
Над седой равниной моря ветер тучи собирает. Между тучами и морем гордо реет Буревестник, черной молнии подобный.
То крылом волны касаясь, то стрелой взмывая к тучам, он кричит, и - тучи слышат радость в смелом крике птицы.
В этом крике - жажда бури! Силу гнева, пламя страсти и уверенность в победе слышат тучи в этом крике.
Чайки стонут перед бурей, - стонут, мечутся над морем и на дно его готовы спрятать ужас свой пред бурей.
И гагары тоже стонут, - им, гагарам, недоступно наслажденье битвой жизни: гром ударов их пугает.
Глупый пингвин робко прячет тело жирное в утесах... Только гордый Буревестник реет смело и свободно над седым от пены морем!
Всё мрачней и ниже тучи опускаются над морем, и поют, и рвутся волны к высоте навстречу грому.
Гром грохочет. В пене гнева стонут волны, с ветром споря. Вот охватывает ветер стаи волн объятьем крепким и бросает их с размаху в дикой злобе на утесы, разбивая в пыль и брызги изумрудные громады.
Буревестник с криком реет, черной молнии подобный, как стрела пронзает тучи, пену волн крылом срывает.
Вот он носится, как демон, - гордый, черный демон бури, - и смеется, и рыдает... Он над тучами смеется, он от радости рыдает!
В гневе грома, - чуткий демон, - он давно усталость слышит, он уверен, что не скроют тучи солнца, - нет, не скроют!
Ветер воет... Гром грохочет...
Синим пламенем пылают стаи туч над бездной моря. Море ловит стрелы молний и в своей пучине гасит. Точно огненные змеи, вьются в море, исчезая, отраженья этих молний.
- Буря! Скоро грянет буря!
Это смелый Буревестник гордо реет между молний над ревущим гневно морем; то кричит пророк победы:
- Пусть сильнее грянет буря!..
1901 г.
Источник: