зранку приємний запах свіжої роси, відчуття незграбно настиглих нових часів
у річці розвиваються величезні круги "туди-сюди", качки випливають з-під ґанку
вітер, борей, зефір чіпляється до волосся, перегляди, не на диво, зрозуміліше слів
сонячний промінь прямісенько у безкінечної глибині ока, воно зачиняється всупереч світанку.
людина йде не по дорозі з остиглого листя минувшого часу, а по великовузловим кутам
свідомості, котрі чинно стають з часткою "під" — підсвідомістью.
на іншому кінці приплюснотого еліпсу вчені роз'яснюють двадцяте сторіччя велично скупо,
срібне століття мистетцтва, епоху творців, художників, — словом, час непрактичної користі.
десь на десятому ряді крізь сім поколінь неперечення до буття
м'яко падає сніг. коло вікна, заледенівшого інєєм, бачить дитя
купу снегочоловіків, снегожінок, снегодітей. дістає візерунки
зі стареньких книжок про основи добра, дружби, щастя, кохання.
основи
котрі, як той сніжок, іспаряються разом з надієй —
тільки спокій уяві — вмить приходить старе, накликая,
що вже: ні-коли, ні-кому, ні-чого, ні-на-всяк-чи-провсяк випадок.
що тепер неокличне нагадання про час іллюзій при місяці,
що зараз невлучне питання про содію часу та місця,
що наразі зупиниться все, без надії та віри у краще.
що тепер ніколи не буде "не так" та якось "і н а к ш е".