Последняя часть написана суржиком, что соответствует замыслу автора.
Микола телевізор кожен день дивився
Диктор там торочив про терор та вбивства.
Воякам там бравим всі кричали «Слава!»;
«Терорист» проклятий» бавився. Забава
В тому, що підпалить він свою же хату;
Батька вб’є чи матір. І давай стріляти!
В голову чи груди він собі поцілить,
Побачить «героя» – на коліна, скиглить.
Хай не зрозуміло, чом «герой» втікає.
Це тому цікаво, хто свій мозок має.
Путін маніяком ходить серед ночі.
Тож йому Микола подзвонити хоче:
- Гей, дружина люба, дай мені мобілу!
Подзвонити хочу я цьому дебілу.
Слів я добирати для нього не буду –
Враз змішаю з брудом вбивцю і паскуду!
Тож набрав він номер, коли тут – невістка:
- Батьку, там чекає на тебе повістка.
Воєнком учора заходив до хати –
Я і розписалась – мушу передати.
Тут у трубці голос: «Кремль. Соединяю»
А Микола радо: - Дуже Вас вітаю!
В смысле, очень рады голос Ваш услышать.
Внук мой вже вивчає про Росію віршик.
Дуже закортіло, прямо до загину,
Вас мені побачить та Вашу країну.
К Вам приеду в гости? Где-то на полгода?
Бо… повестки носят всякие уроды.
09.03.2015.