(просто з нинішнього сну)
Вітряк і соняхи навкіл —
Якісь розхристані і любі,
Гуде над ними басом джміль
У оксамитно-чорній шубі.
Чи то бандура поля так
Бринить, шепоче щось, співає,
Подавши душам добрий знак,
Бо світ тобі здається раєм.
А в золотавих пелюстках
Є стільки сонця і наснаги!
І Хтось підносить на руках,
А ти, немов напився браги...
І знаєш: вчора — це вітряк,
Що вже не змеле нині жита,
І хоч би кинув вверх п'ятак:
Орел чи решка? Карта бита!
А є лиш ЦЯ липнева мить —
ЦЕ сьогодення неповторне!
Вчорашнє відійшло й мовчить,
І раритетом стали жорна.
(Фото С. Антонова)