Я не питаю, ким ти маєш надію жити,
якщо я колись почну палити й пити,
та закину вірші, не створивши з них
навіть малої друкованої збірки.
якщо я колись загину.
Я не питаю, з ким ти плануєш у 25 м'яко гнути спину,
а потім сіріти від тлінного звання дружини.
звісно, якщо до цього часу ти не здурієш.
Тобі вже ніколи,
зовсім ніколи,
не будуть такі сімнадцять,
як сьогодні.
Моя квітка, ти швидко зрієш.
Очі в тебе такі дитячі, коли сонні.
я обіймаю тебе у саму страшну хуртовину,
щоб усі твої жахіття згинули,
щоб твої льодинки в середині зігріти.
Я не питаю, до кого душа твоя вже мала підлість горіти,
адже ти - найяскравіше, що впало мені в серцевину.
твої губи і кольору, і смаку теплої вишні,
ну як їх можна не любити?
Я не питаю, кого ти без мене могла хотіти,
адже усі ми грішні,
а я задовбався тебе губити!
але зараз не час,
просто
твої губи зі смаком теплої вишні
Я не питаю, бо справді боюся, що буде боліти,
Я тебе не чіпаю, бо справді боюся, що ти можешь
навіть
вбити
але тобі
себе
в мені
не втопити