Оксана Пахлёвская (р. 1956)
* * *
Простор безбрежный. Охра. Бирюза.
Разбилось небо золотым разрядом.
В тебе любовь ходила, как гроза
над молодым и обомлевшим садом.
То говорила голосом воды,
то обрывалась в сумраке струною, –
он был, тот сад, беспечно-молодым.
Гроза его минула стороною.
Он помнит только тень её крыла –
гроза нигде с дороги не свернула,
а лишь за плечи молча обняла,
в глаза его тихонько заглянула.
Ведь было ей немало тысяч лет.
А он едва лишь к жизни пробудился.
Полуживой, смотрел ей долго вслед.
И расцветал. И плакал. И молился.
(перевод с украинского
Валентина Варнавская)
Оксана Пахльовська (нар. 1956)
* * *
Далекий обрій. Вохра. Бірюза.
Розбилось небо золотим розрядом.
В тобі любов ходила, як гроза
над молодим і обімлілим садом.
То говорила голосом води,
то обривалась в темряві струною, –
він був, той сад, ще зовсім молодий.
Гроза його минула стороною.
Він пам'ятає тінь її крила –
гроза ніде з дороги не звернула,
а лиш за плечі мовчки обняла
і тільки в очі тихо зазирнула.
Бо їй було багато тисяч літ.
А в нього ледве прокидалось листя.
Напівживий, він їй дивився вслід.
І розцвітав. І плакав. І молився.