Вчера лишь была я высокой, как башня,
казалось, немного – достану зенит
и вдруг – словно вызов оценке вчерашней
Раздробленный камень уже не гранит
Лежит пепелище той веры, не будит
под пеплом печали слежавшийся гнёт
Тоскою объяты, шарахнулись люди,
да в россыпь…и слово росток не даёт
На то погорельцы, чтоб хату с печами
отстроить...а небо сияет любя
Нет выше уменья – начать всё сначала –
Осознанность жизни. Дорогу. Себя.
Оригинал:
Ще вчора я була висока як вежа,
здається ще трохи - дістану зеніт
і раптом - як вибух - обвал і пожежа
Розтрощений камінь уже не граніт
Руйновище віри, і розпач, і розпач
під попелом смутку поховано шлях
Зажурені друзі сахнулися врозтіч
посіяне слово не сходить в полях
На те й погорільці - будуємо хатку,
над хаткою небо. А знов голубе!
Найвище уміння - почати спочатку -
Життя. Розуміння. Дорогу. Себе.
Фото из Инета.
Коллаж мой