Оксана Пахлёвская (р. 1956)
* * *
Я улыбнусь сквозь слёзы: уезжай!
Рассветный ветер хмурится сурово.
Готов уйти корабль твой в дальний край,
покинув гавань снова.
А пристань и пустынна, и ничья.
А буря небо крыльями затмила.
Но солнцем расшивала ночью я
твои ветрила.
Быть может, не вернёшься ты назад.
Так дальний зов звучит проникновенно!
Твоя любовь – из рыцарских баллад, –
горька и дерзновенна.
Твоих стихий безбрежных норов крут.
Шумят моря. И с миром ты в разладе.
Таких, как ты, всю жизнь порою ждут
мгновенья ради.
Весенний ветер бегств и кратких встреч!
Покинешь дом. И снова всё – по кругу.
Из тех ты, кто сперва целует меч,
потом – подругу.
(перевод с украинского
Валентина Варнавская)
Оксана Пахльовська (нар. 1956)
* * *
Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.
А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.
Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов – як дзвін старих балад –
гірка і відчайдушна.
З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.
Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім – жінку.