Автор: Оксана Пахлёвская
Оригинал
(на украинском языке, взят из Интеренета)
* * *
Я усміхнусь тобі крізь сльози: їдь!
Бо профіль вітру вранішнього строгий.
Твій корабель у гавані стоїть,
готовий до дороги.
А берег знов пустельний і нічий.
А чорна буря розправляє крила.
Але я сонце вишила вночі
на цих вітрилах.
Ти, може, не повернешся назад.
Далекий голос так співає тужно!
Твоя любов – як дзвін старих балад –
гірка і відчайдушна.
З твоїх стихій немає вороття.
Моря шумлять, і холодно на світі.
Таких, як ти, чекають все життя
заради миті.
Весняний вітер зустрічей і втеч!
Покинеш дім. Любитимеш чужинку.
Ти з тих, котрі цілують спершу меч,
а потім – жінку.
----------------------------------------------------------
В переводе Инессы Соколовой
* * *
Я улыбнусь сквозь слёзы: уезжай!
С попутным ветром ранним, строгим.
Корабль твой ждёт, он в гавани.
Прощай!
Сложна дорога.
Ждут берега, пустынны и ничьи,
Расправить буря может крылья.
Я солнце вышью, мысленно, в ночи
На всех ветрилах.
Возможно, не вернёшься ты назад.
Тревожит голос твой натужный!
Твоя любовь – как колокол баллад –
Смела, горька, радушна.
Но из стихий нет способа уйти.
Моря шумят, и холодно горенье.
С такими в жизни многим по пути,
Ценю мгновенья.
Весенний ветер ожиданий, встреч!
Покинешь дом. Полюбишь и чужинку*.
Сначала ты всегда целуешь меч,
Потом лишь жинку**.
* чужинка (укр.) – чужестранка
** жинка (укр.), или просторечное – женщина