Я часто буваю дивна.
Не бачу простих речей.
Тому я зростила крила
Під розмір твоїх плечей.
Проділа у голку зорі,
Зплела з них міцні нитки.
Сказала: ти грай поволі.
Це – легко. Це – залюбки.
Сказала: не бійся болю.
Шукай розмаїття нот.
Це просто, як у двобої:
Ти – фарба, а я – блокнот.
У мене – пташине серце,
У тебе – червона кров.
Мене виміряють в Герцах,
В пітьмі чарівних дібров.
Я маю великий сумнів,
Що ти взагалі десь є.
Зіграй мені щось на струнах.
Це буде ім’я моє.
Довіра – це тяжкий злочин,
Казати про це не слід.
Ти чуєш оце, дівоче?
Я чую, як трісне лід.
5 квітня 2015