Вода падає з неба. Я чекаю, коли вона стомиться.
Адже втома то штука, що всім знайома.
І так тиждень за тижнем, і хвиля за хвилею котиться.
Поки я дочекаюся сонця. Поки я повернусь додому.
Я стою на узбіччі і міряю глиб калюжі.
А повз мене машини женуть, люди йдуть і не обертаються.
У людей невдоволений вираз обличчя й зіниці звужені.
Щоб ще більше їх розізлити, я посміхаюся.
Так буває завжди: я стою, а планета крутиться.
Я всього лиш маленька людинка, але я права.
Свої мрії давно поховала, вони вже не збудуться.
Де б і з ким не була, я завжди точно знаю, що зайва.