Чиїм життям живеш ти,
Покинувши свої думки?
Чи може їхні рештки,
Все ж мало бути навпаки...
Чиїм життям єдиним,
Та й хто цінує по всяк день?!
Безглузді чорні крила
Сховали давній зміст пісень.
Не опустились руки,
Та все не так, немов дарма,
І в тиші дивні стуки
Щоночі линуть крізь слова.
Як міг та досі можеш
Не розуміти, де стоїш,
Чи ж прірва не тревожить?
Мовчиш.. Безсовісно мовчиш.
Не відпускаєш духу,
Неначе в спокої - напасть,
І будь-хто стане другом,
Як переможе чорна масть.
Піском засипав сльози,
В них щастя, певен, не знайдеш,
Колючі дикі рози
Сягнули серця диких меж.
Чи знайдеться змістовний
Шлях повернутися до мрій,
Втілити ті години,
Тоді ще, сповнені надій?!
Замало слів шалених,
Чи власних правильних думок,
Що подали би руку
На нову стежку до зірок.