Весна неквапно зігріває сірі дні,
Прозора свіжість повертає щиру вроду -
Все незатьмарене, як у дитячім сні.
І зайві сумніви: що справжнє, а що - ні…
Коли б і люди брали за взірець природу.
А первоцвіт милує око та п'янить.
Так навкруги рясніє кольором зеленим,
Що, наче райдуга у крапельці, бринить
Відлунням світлої надії кожна мить…
Радіти треба – тільки що ж так довго зле нам?
Чи можна вірити незмінності буття,
Коли не чути на зорі пташиний гомін?
І навіть тиша насторожує – життя
В незламний мир не обіцяє вороття.
А так не хочеться про радісне – на спомин.